Храмовый праздник — день памяти преподобного Серафима Саровского

Храмовый праздник — день памяти преподобного Серафима Саровского

1 августа в нашей обители еще один храмовый праздник — день памяти преподобного Серафима Саровского, в честь которого освящен Престол монашеского домового храма. В каждом монастыре есть свой, особо почитаемый и любимый святой. В нашей обители это преподобный Серафим Саровский чудотворец. Почему именно его выбрали братия в покровители их домового храма? Может быть потому, что Серафим был монахом и жил, как и они в лесу… Может быть, потому что кто же лучше Серафима поймет монашеские трудности. А может быть, потому, что его обращение «Радость моя!», так утешает и, как сказано в молитве к святому «Никтоже от тебе тощь и безутешен отыде» — никто не уйдет от него не утешенным. Была отслужена праздничная Литургия с молебном Серафиму Саровскому и совершен крестный ход вокруг храма. Как и во времена святого, с его праздника «никтоже тощь отыде» — все гости были угощены обедом.

На проповеди один из отцов сказал:

Батьків своїх ми відчуваємо всім своїм нутром, всією своєю душею. Тому що ми знаємо з самого  дитинства  тата, маму, ми знаємо що таке батьківське слово. Ми знаємо, коли нам важко, коли ми ще маленькими були і нам було важко, ми прибігали до тата  і жалілися, до мами… Ми тоді ще не знали Бога, а знали лише тата, а потім, коли ми вже пізнали Бога, для нас Бог став самим найголовнішим Батьком, нашим Отцем, нашим Создателем. Іноді вже проходить половина життя у людини, і вона втрачає своїх батьків, і вона стоїть перед Богом, і вона по іншому, навіть, дивиться на Бога, і вже вона тільки до Бога приходить: Господи, Ти мій Отець, Господи, Отец мій і мати моя остались на мя. І так само святі Богоугодники, вони для нас, як рідні люди. Вони над нами,   майже над духовним батьком і благодать від Бога вершать наші душі, які іноді в хворобі, і в скорботі знаходяться, і ми до них іноді приходимо, чим більше наша душа болить, тим більше ми шукаємо того  батьківства, яке було б над нами, для того, щоб нам було до кого притулитися і сказать комусь «тато, мама». Чим старше стає людина, тим більше вона цього потребує.

.

Преподобний Серафім Саровський був саме таким старцем-утешителем, який дійсно став для тисяч і тисяч людей  найріднішою і найближчою людиною. Він, коли вийшов зі свого затвора, і Матір Божа благословила йому приймати людей, втішати їх в їхніх скорботах, звичайно, він мав від Бога дар зцілення, провидення, кротості, втішання та розсудливості, і був старцем дуже благодатним, але найбільше — те, що він життя присвятив своє Богу.

.

І людина, яка приходила, змучена і страждаюча душа, яка йшла до нього з багатьма питаннями, багатьма своїми хворобами і скорботами, вона, коли приходила і бачила його очі, його погляд, який просто не можна передать, описать, зобразить, живий, такий, батьківський, мабуть, ми можемо сказати, але ця людина має бути пройнята такою любов’ю, коли бачила цей погляд і його слова Христос Воскрес, і всі ці тисячі запитань, які роїлися в голові, які людина несла до нього, всі ті скорботи, які вона хотіла йому розказати, як часто буває у нас з вами, вони ніби десь діваються і вже нічого не хочеш питати, нічого  не хочеш говорити. Просто хочеться постояти біля нього у тиші і відчути, що ми, як діти перед ним, хочемо побути хоч трошки біля свого старця: біля такого близького і рідного, свого отця духовного. І так кожна душа, що приходила, отримувала полегшення, тому він міг приймати тисячі і тисячі людей, тому що оця благодать любові виливалася,  і людина, яка приходила, уже не мала ніяких запитань. Всі скорботи розсіювалися одним словом його.

.

І так само і зараз, браття і сестри, як пообіцяв преподобний старець, коли чада його сокрушалися і плакали, і питали: — Батюшка, а як ми будемо, коли ви відійдете від нас, що ми будемо робити, до кого ж ми підемо? А він сказав: — Приходьте до мене на могилку, приходьте і все як живому розкажіть, і я вас втішу, я вам допоможу.

.

Также і зараз. Хто з вірою приходить до святих мощей, в його святу обитель, всі отримують від нього незриму  утіху, всі стоять перед ним, ніби як перед живим, як перед батьком, якого шукали, чекали, просили, молилися до нього, особливо у Дівєеєво, де почивають його святі мощі. Той, хто молився біля його мощей, ніколи не забуде той момент, коли стоїш біля раки, біля цього великого святого, відкриваєш перед ним свою душу, стоїш, як біля живого. Настільки він з любов’ю всіх обіймав, настільки і зараз його любов ллється від раки, від святих мощей і утішає страдаючих.

.

І ми, браття і сестри, маємо на небесах з вами таких молитвеників за нас, ходатаїв і прошальників, які невтомно за нас моляться, і коли наша молитва буде невтомною, то ми будемо отримувати від них благодатну поміч,  тому що їхня поміч не втомлюється, тільки наша молитва може втомитися і із-за цього ми не отримаємо цієї помочі.

.

Працюємо ми вдома чи на роботі, дім, сім’я, робота — всі ми зайняті люди, на молитву часу мало, хто помолився, хто не помолився, хто тільки перехрестився, хтось може і забувся — отака наша молитва. Але, коли ми даже працюємо, чи на городі, чи на роботі, чи в дорозі, ми можемо молиться Богу, молиться угодникам Божим. Дуже допомагає, коли ми призиваємо святих Божих угодників, душа як би відчуває їх відповідь на молитву, душа утішає, тому що ми їздимо по святим місцям, прикладаємось до ікон, ми читаємо їхні житія, вони рідні нам по духу, вони рідні нам, навіть, по земному життю, і ми знаємо, що вони пережили все те, що ми переживаємо, вони теж були людьми, вони теж хрест, як ми несли. Коли ми молимось і призиваємо їх, цих святих угодників Божих, звичайно відчуваємо, що вони також за нас переживають, бо вони всі пройшли таке саме життя як ми. Вони у всьому також іскушалися як ми. Вони трудилися, як ми. Коли ми їх згадуємо, вони нас згадують, і коли наша душа розташована, коли вона в сміренії і покаянії, ми їх чуємо, ми чуємо їхні відповіді.

.

І, дай Боже, браття і сестри, по молитвам святих угодників Божих, щоб ми завжди були почуті, щоб ми від усієї душі так молилися, щоб нас на небесах почули, ходатайством святих угодників Божих. Дай Боже, всім нам, брати і сестри, молитвами преподобного нашого Серафіма Саровського, щоб ми найголовніше в житті навчилися любити, каятись, молитись, прощати, трудитись заради Господа і своїм трудом духовним досягнуть того всім нам бажаного і жаданого Царства небесного, і там нам сподобитись разом з усіма святими і преподобними і праведними бачити світле лице Господа нашого. Амінь.

Преподобный отче Серафиме Саровский, моли Господа Бога о нас!

Flickr Album Gallery Powered By: Weblizar

21 июля 2013 года

Притецем, людие, к тихому сему и доброму пристанищу…

Воскресный день 21 июля 2013 года – престольный праздник Свято-Казанской мужской обители – стал очередной знаменательной вехой в жизни монастыря. Казалось бы, прошло совсем немного времени со дня возрождения обители (декабрь 2002 г.), а урочище Кипячее не узнать! Рядом с храмом в честь иконы Божией Матери Казанская выросли монастырские корпуса, построили новый храм в честь прп.Серафима Саровского. А сегодня освящался и устанавливался крест на месте еще одного нового строительства: очень скоро — с Божией помощью — здесь будет возведен храм в честь Преображения Господня.

Благодатные и красивые здесь места: березовая роща, тихая речушка, высокое небо, животворный источник… Но особенно радует, что монастырь с каждым годом посещает всё больше и больше людей, сердца которых горят любовью и молитвой к Богу и Его Пречистой Матери.

Божественную литургию в сей праздничный день служили митрополит Овручский и Коростенский Виссарион и епископ Дамиан, наместник Свято-Введенского женского монастыря (г. Киев). Архиереям сослужили настоятель Свято-Казанской мужской обители игумен Евстратий, священники монастыря и прибывшее на праздник духовенство. Крестный ход со Святыней монастыря — Казанской иконой Божией Матери — венчал великое торжество обители. Чистый колокольный звон поднимал высоко в небо такие же чистые сердечные молитвы батюшек и прихожан, щедро смешивая их с запахом цветочного ладана и переплетая с церковными песнопениями праздничного дня: «Заступнице усердная, Мати Господа Вышняго!.. всех нас заступи…».

Еще святитель Димитрий Ростовский в «Слове на день Явления иконы Божией Матери в Казани» говорил: «Избавляет Мати Божия от великих бед и зол не только праведныя, но и грешныя. Но которые — грешныя? Тыя, иже возвращаются к Отцу Небесному, яко блудный сын; воздыхают, биющи перси своя, яко мытарь; плачут у ног Христовых, яко грешница, омочившая нозе Его слезами; исповедание Ему приносят, яко на кресте разбойник. На таковыя грешныя Пречистая Божия Мати призирает (смотрит) и ускоряет на помощь им, и от великих бед и зол избавляет».

Так возрадуемся же о Заступнице усердной рода христианского, потому что не имеем в жизни бо’льшего ходатая о спасении душ наших.

Величаем Тя, Пресвятая Дево, и чтим образ Твой святый, от негоже истекает благодатная помощь всем, с верою притекающим к нему.

Престольный праздник в день Явления Казанской иконы Божией Матери 21 июля 2013 г.

© Свято-Казанский мужской монастырь в урочище Кипячее.

Из истории праздника:

21 июля — Явление иконы Пресвятой Богородицы во граде Казани. Произошло это событие в 1579 году после страшного пожара, который истребил часть города и обратил в пепел половину Казанского кремля. Мусульмане и язычники, жившие в городе, подумали, что это Бог прогневался на христиан. Но оказалось, что пожар в Казани явился предзнаменованием окончательного падения ислама и утверждения Православия на всей златоордынской земле, будущем Востоке Русского государства. А обретенная девятилетней Матроной на пепелище чудотворная икона Божией Матери стала вскоре всенародной святыней, знамением Небесного покрова Божией Матери, явленного всем чадам Русской Православной Церкви.

 

© Авторское право на текст и фотографии принадлежит Свято-Казанскому мужскому монастырю в урочище Кипячее.

Любое копирование возможно только со ссылкой на данный сайт.